Лизинг: правовые аспекты

Основні правові акти щодо регулювання фінансового лізингу в Україні – Господарський кодекс, Цивільний кодекс України (у новій редакції 2004 р.) та Закон України «Про фінансовий лізинг» (2004 р.).

Загальна характеристика фінансового лізингу

Під фінансовим лізингом згідно статті 806 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі – Закон) розуміється вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно якого лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Cпецифічні ознаки фінансового лізингу, які відрізняють його від оперативного лізингу:

  • трьохсторонній характер відносин – участь лізингодавця, лізингоодержувача та продавця (постачальника);
  • наявність комплексу договорів (договору лізингу та договору купівлі-продажу);
  • спеціальне придбання майна лізингодавцем для надання його у лізинг;
  • активна роль лізингоодержувача, якому надане право обрати предмет лізингу та його продавця;
  • мінімальний строк лізингу, який складає 1 (один) рік.

Порівняння фінансового та оперативного лізингу

Існують значні відмінності щодо визначення меж застосування до угод оперативного та фінансового лізингу положень ЦК про найм (оренду), що прямо передбачається п. 2 ст. 806 ЦК та п. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг». Йдеться, зокрема, про правомірність потенційних вимог лізингоодержувача: 1) щодо зменшення плати за користування предметом лізингу, якщо внаслідок обставин, за які він не відповідає, можливість використання предмета лізингу суттєво зменшилась (п. 4 ст. 762 ЦК); 2) стосовно звільнення лізингоодержувача від плати за користування предметом лізингу за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які лізингоодержувач не відповідає (п. 6 ст. 762 ЦК). Ці положення є абсолютно доречними у випадку прямого оперативного лізингу, але не виглядають справедливими у разі фінансового та непрямого оперативного лізингу, особливо за умови вибору лізингоодержувачем і продавця, і предмета лізингу. Також несправедливим виглядатиме повернення лізингодавцем лізингоодержувачу тієї частки лізингових платежів, яка сплачувалась на викуп предмета фінансового лізингу у випадку дострокового припинення договору фінансового лізингу з вини лізингоодержувача.

Предмет фінансового лізингу

Відповідно до статті 807 Цивільного кодексу України та статті 3 Закону «предметом лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів». Неспоживна річ, на відміну від споживної, під час її використання не знищується повністю та нею можна користуватись протягом тривалого часу.
Закон визначає, що не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.

Суб’єкти фінансового лізингу

Згідно статті 4 Закону суб’єктами лізингу є лізингодавець, лізингоодержувач, продавець (постачальник) та інші юридичні або фізичні особи, які можуть бути сторонами багатостороннього договору лізингу.

Істотні умови договору фінансового лізингу

Істотні умови договору фінансового лізингу - необхідні та достатні для укладення договору:

  • предмет лізингу;
  • строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
  • розмір лізингових платежів;
  • інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідальність продавця (постачальника) щодо предмету лізингу

Стаття 808 Кодексу визначає, що якщо відповідно до договору лізингу «…вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо».

Проте підпункт 5 пункту 2 статті 11 Закону визначає, що лізингоодержувач зобов’язаний «письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі». Таким чином, всі претензії щодо дефектів предмету лізингу та його доставки, монтажу та експлуатації повинні бути адресовані лізингоодержувачем безпосередньо до продавця. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу може здійснюватися як продавцем (постачальником), так і лізингодавцем за умов підписання відповідної угоди на сервісне обслуговування із лізинговою компанією. Оскільки лізингова угода є комплексною та, як правило, включає крім договору лізингу ще й договір купівлі-продажу (поставки) предмету лізингу, належною є практика окреслення положень щодо відповідальності продавця відносно дефектів предмету лізингу та здійснення його ремонту і технічного обслуговування в такому договорі.

Зобов’язання лізингодавця.

Стаття 10 Закону визначає наступні зобов’язання лізингодавця:
1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу;
3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу;
4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;
5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Лізингодавець не відповідає за якість, комплектність, справність предмета договору лізингу, його доставку, заміну, безоплатне усунення недоліків, монтаж та запуск в експлуатацію, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, або за дорученням лізингоодержувача (стаття 11 Закону). Доречним є включення такої норми до договорів лізингу, оскільки витрачатиметься час на пред’явлення претензій до лізингодавця у разі недобросовісності продавця.

Зобов’язання лізингоодержувача

Загальні обов’язки лізингоодержувача включають користування предметом лізингу відповідно до призначення та підтримання його у справному стані, своєчасну сплату лізингових платежів та повернення предмету лізингу у разі закінчення строку лізингу та у разі дострокового розірвання договору.

За статтею 11 Закону, лізингоодержувач повинен:

1) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;
2) письмово повідомляти про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі, про порушення строків проведення або не проведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу.

Згідно статті 14 «лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані» та несе «витрати на утримання предмета лізингу», якщо інше не встановлено договором. І лізингодавець, і лізингоодержувач можуть нести інші обов’язки відповідно до умов договору лізингу, Закону та інших нормативно-правових актів.

Лізингові платежі

Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі (стаття 11 Закону). Як було визначено попередньо, розмір лізингових платежів є істотною умовою договору лізингу, згідно Статті 16 Закону порядок їх сплати повинен бути чітко визначений в договорі лізингу.

Відповідно до статті 16 Закону лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Згідно статті 7 «лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку». В такому випадку «лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови». Українське законодавство, з однієї сторони, не визначає, а з іншої сторони, і не забороняє сторонам здійснювати зміну розміру лізингових платежів. Таким чином, у випадку зміни розміру лізингових платежів сторони повинні внести зміни до договору лізингу в порядку, передбаченому цивільним законодавством.

Страхування предмету лізингу та ризиків

За загальним правилом статті 13 Закону як предмет лізингу, так і ризики підлягають страхуванню, а витрати на страхування несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором. Детальніше питання страхування при лізинговій операції розглядається у розділі Лізинг: страхування.

Контроль за використанням предмету лізингу.

Оскільки лізингодавець є власником предмету лізингу, він має право згідно статті 10 Закону «здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання». У зв’язку з цим доречним є визначення цілей та порядку такого контролю в договорі лізингу. Законодавство України не містить положень щодо можливості вилучення предмету лізингу у безспірному порядку у випадку, якщо умови його використання не відповідають умовам договору лізингу або призначенню предмету лізингу. Згідно законодавства, у лізингодавця також немає можливості здійснювати фінансовий контроль за діяльністю лізингоодержувача. Проте це не означає, що сторони не в праві визначити всі ці моменти в договорі лізингу.

Сублізинг

Стаття 774 Цивільного кодексу України (»піднайм») та стаття 5 Закону передбачають, що лізингоодержувач може за письмовою згодою лізингодавця передати предмет лізингу у сублізинг (у користування третім особам). При цьому згідно статті 10 Закону лізингодавець в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем за договором лізингу має право вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов’язань за договором сублізингу сублізингоодержувачем безпосередньо йому.

Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України строк дії договору піднайму (сублізингу) не може перевищувати строку договору найму (лізингу). Законодавець не визначив, чи припиняється дія договору сублізингу при достроковому розірванні договору лізингу. З метою уникнення непорозумінь на практиці доцільним є окреслення цих питань в договорах лізингу та сублізингу. Так, на рівні договору можна передбачити, що дія договору сублізингу не припиняється при достроковому розірванні договору лізингу, а лізингодавець автоматично заміщує лізингоотримувача по договору сублізингу на строк дії основного договору.

Право стягнення грошових сум у безспірному порядку

З точки зору лізингодавця найголовнішим обов’язком лізингоодержувача є своєчасна сплата лізингових платежів. Жодна з обставин не повинна бути підставою для невиконання цього зобов’язання (проблеми з предметом лізингу, дефекти, втрата тощо), оскільки в угоді фінансового лізингу лізингоодержувач сам обирає предмет лізингу та постачальника, та придбання лізингодавцем предмету лізингу здійснюється лише на прохання лізингоодержувача. Стаття 10 Закону надає лізингодавцю можливість «стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса». Однак законодавцем не визначений механізм вчинення такого виконавчого напису саме для отримання простроченої заборгованості, що обмежує практичну можливість реалізації зазначеної норми Закону.

Право повернення предмета лізингу у безспірному порядку

Право повернення предмету лізингу у випадку неплатежів або в інших випадках неналежної поведінки лізингоодержувача є найважливішим правом лізингодавця, що забезпечене його правом власності на предмет лізингу. Саме в силу того, що лізингодавець є власником предмету лізингу, повернення предмету лізингу могло б відбуватись у спрощеному досудовому порядку. Проте Законом визначена лише одна можливість прискореного повернення предмету лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів (стаття 7 Закону). В решті випадків для повернення предмету лізингу необхідним буде звернення до суду, оскільки таке повернення неминуче пов’язане із достроковим розірванням договору, що у випадку заперечень лізингоодержувача можливе лише в судовому порядку відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України. Враховуючи те, що існуючий судовий порядок повернення предмету лізингу займає досить багато часу, на практиці лізингові компанії намагаються звести до мінімуму ризики невиконання зобов’язань лізингоодержувачем, та здійснюють максимально повну перевірку добросовісності своїх клієнтів та передбачають певні гарантії виконання ними зобов’язань, як-то неустойка, застава майна, що не є предметом лізингу, порука, гарантія, страхування тощо.

Перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача.

Стаття 10 та стаття 11 Закону визначають, що лізингоодержувач зобов’язаний у разі закінчення строку лізингу повернути предмет лізингу, а лізингодавець зобов’язаний прийняти цей предмет. У разі зацікавленості лізингоодержувача у придбанні предмету лізингу у власність стаття 8 Закону надає можливість сторонам договору лізингу укласти договір купівлі-продажу предмета лізингу. В такому випадку право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором (купівлі-продажу) ціни, якщо договором купівлі-продажу не передбачене інше.
Проте згідно частини 4 статті 11 Закону лізингоодержувач може мати інші права та обов’язки відповідно до умов договору лізингу. Зазначена норма іноді тлумачиться як можливість передбачення в договорі лізингу автоматичного переходу права власності на предмет лізингу за умови виплати всіх лізингових платежів.
Таким чином, прямої відповіді на питання – чи можливо в договорі лізингу передбачити автоматичний перехід права власності на предмет лізингу, чи потрібно обов’язково укласти договір купівлі-продажу – Закон не містить.

Дострокове розірвання та припинення договору лізингу.

Відповідно до статті 6 Закону «строк лізингу визначається сторонами договору лізингу» та є його істотною умовою. Договір може бути достроково розірваний за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в будь-яких інших випадках, передбачених законом або договором.
Таким чином, законодавець надає максимальну свободу сторонам договору лізингу визначити в договорі підстави його дострокового розірвання.
Згідно частини 1 статті 7 Закону лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. В свою чергу, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів (частина 2 статті 7 Закону). Перелічені випадки односторонньої відмови від договору не тягнуть за собою звернення заінтересованої сторони до суду. Вважається, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.